Ярослав народився у 978 році. Його матір'ю була полоцька княжна Рогніда.



Із літописних записів та вивчення кістяка Ярослава, відомо що він кульгав на одну ногу. Сучасні дослідники вважають що в дитячому віці у нього розвинулася хвороба Пертеса.



Спочатку Ярослав був відправлений на княжіння до Ростова, а після смерті брата отримав Новгородський стіл.



Літописи до 1014 року майже не приділяють уваги Ярославу. Скоріш за все, на півночі в цей час не відбувалося нічого цікавого.
Ярослав спокійно правив у Новгороді, збирав з місцевих данину яку мав відправляти до Києва. З щорічної данини у 3 тис. гривень, частину він залишав собі, на утримання дружини, а частину пересилав батькові.
Так і було до 1014 року. На четвертий рік свого перебування у Новгороді, як повідомляє літописець, Ярослав відмовився відправляти до Києва традиційний “урок”. Володимир розгнівався і повелів збирати військо щоб провчити непокірного сина. Але хвороба і раптова смерть великого князя змінила всю історію Русі.





Довгих чотири роки тривала боротьба між синами Володимира за великокнязівський престол. Декілька разів Ярослав посідав київський стіл. Декілька разів він був змушений тікати з міста.
І лише у 1019 році відбувається остаточне утвердження Ярослава на Київському престолі.
Роки князювання Ярослава Мудрого (1019-1054) були періодом подальшого розквіту Русі та її столиці.



Одночасно з великою розбудовою столиці, Ярослав продовжував енергійно захищати південні кордони від кочовиків. Почалося будівництво нової оборонної лінії на прикордонні Русі, метою яких було виключити набіги печенігів на Руські землі.
По річці Рось Ярослав почав закладати нові міста-фортеці. У нових поселеннях він розселив “многіх ляхів”, які були захоплені ним у полон. Як і батько, Ярослав вирішував проблему оборони кордонів за рахунок переселення населеня з інших місць.




З іменем Ярослава давньоруські книжники пов’язують остаточний розгром печенізьких орд. Генеральна битва з ними сталася 1036 року поблизу Києва.





За свідченням літописця, на місці того бойовища незабаром піднялись куполи Софійського храму. Уславляючи будівничу діяльність Ярослава, літописець сповіщає: “Заложив Ярослав город… великий (”город Ярослава)… в городи сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості Божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’янець Благовіщення світої Богородиці”. У новозбудованому “городі Ярослава” було зведено ще монастир святого Георгія Побідоносця і монастир світої Ірини.





За правління Ярослава площа стольного града Русі зросла у 7 разів. Оборонні споруди “міста Ярослава” - були вершиною тогочасного фортифікаційного мистецтва. Вони сягали 14 м у висоту, а їх товщина в основному дорівнювала 30 м. Рови, що могли заповнюватися водою, були завширщки 13-18 м. Визначною пам’яткою архітектури були Золоті Ворота - парадний в’їзд до Києва. Золота баня церкви Благовіщення ще здалеку вражала своїм сяйвом мандрівників, що прямували до міста.
Головним і найбільш величним храмом Києва став Софійський собор. Учені висловлюють припущення, що спорудження золотоверхої Софії відбувалось на місці, де раніше містився однойменний дерев’яний храм. Прикрашений різнокольоровими майоліковими плитами, з мармуровими колонами, розписаний яскравими фресками, оздоблений мозаїкою, Софійський собор вражав сучасників довершеністю своїх форм.
Перший руський за походженням митрополит Іларіон передає свій захват від цієї соруди такими словами: “Церква дивна і славна всім навколишнім країнам, подібної не зустріти в жодній країні від Сходу й до Заходу” Крім Києва, Софійські собори у Руській дераві було зведено у Новгороді та Полоцьку. Проте Софія Київська була головним релігійним центром Русі.



Софійський собор у Києві уславився не тільки своєю чудовою архітектурою та розкішним оздобленням інтер’єру. Тут збергіалася бібліотека князя Ярослава, діяла школа, де навчалися грамоті і ознайомлювали з основами тогочасних наук дітей із заможних родин, а також було спеціальне приміщення (скрипторій), де перекладалися твори з іноземних мов, переписувалися і створювалися оригінальні твори давньоруської літератури, велося літописання. До історії Ярослав не випадково увійшов під найменуванням Мудрого.
Літописці зазначають, що цей князь до книжок мав охоту. “читаючи їх вдень і вночі”. І зібрав він писців многих” перекладали вони з гречизни на слов’янську мову і письмо святе, і списали багато книг”.



Таємниця бібліотеки Ярослава Мудрого, що нараховувала близько тисячі томів і сьогодні бентежить дослідників. більшість учених плекають надію на те, що вона не згоріла в вогні пожеж під час монголо-татарської навали на Києв у грудні 1240 року, а зберігається десь серед церковно-монастирських книжкових зібрань.
В епоху Ярослава Мудрого Руська держава досягла зеніту свого розвитку. В країні з’явилося чимало нових міст, за мурами яких велася жвава торгівля, розквітали ремесла.
Політичного піднесення набувало землеволодіння, передусім князівське. За Ярослава було вперше складено судєбнік, який дістав назву “Руська правда”. Це перше на Русі законодавче зведення поклало початок розвитку писаного права.




Подібно до свого батька Ярослав здійснював управлінння країною через своїх синів - намісників. У Новгороді, звідки розпочалася його власна політична кар’єра, він посадив старшого сина Іллю, а після смерті останнього - Володимира. У Туровській землі - сидів Ізяслав, а Святослав у Володимирі на Волині. Тільки Всеволод був при батькові у Києві. Як бачимо, у давніх центрах Руської землі - Переялсаві та Чернігові - намісників не було.
Завершувалося формування відносно єдиної державної території Русі, зміцнювалися її рубежі. Так, у 1030 році, за свідченням літописця, Ярослав підкорив своїй владі чудські племена у Прибалтиці й збудував там місто Юр’єв. На західній околиці Руської держави також було збудовано місто, назване на честь Ярослава.
Русь здобула тоді широке міжнародне визнання. Дипломатичних представників київського князя радо приймали у європейських столицях. Королівські фамілії ряду країн укали можливості поріднитися з домом Ярослава.



Похований Ярослав Володимирович у мармуровому саркофазі, який і нині стоїть в одній з бічних апсид Софійського собору (апсид - півкруглий виступ будівлі).
У ХХ ст. кістяк і череп Ярослава було досліджено вченими. За цим черепом радянський антрополог М.М. Герасімов реконструював обрах київського князя.
У 2021 році у Софії Київській була презентована 3Д-реконструкція обличчя Ярослава Мудрого, створена на основі моделі черепа Ярослава Мудрого за допомогою методу історико-криміналістичної експертизи.